Юрій Ткачук: «Я ніколи не вважав себе кращим за когось, а просто робив свою справу»

  • PDF
Самые новые шаблоны Joomla на нашем сайте.
Красивые Шаблоны Joomla 2.5

alt

Останній удар в серії післяматчевих пенальті — це завжди випробування для будь-якого футболіста. Якщо ти забив — тебе вважають героєм, якщо не забив — з тебе глузують. Юрій Ткачук, молодий оборонець «Путрівки», до слова, — герой! Бо саме його влучний удар приніс «Путрівці» шостий в історії клубу Кубок Васильківщини.

Коротка довідка

Юрій Ткачук народився 26 червня 1989 року в Києві. Футболом почав займатися у команді «Дарниця (перший тренер — В.М. Андрійчик), після цього навчався в дитячій школі «Київ» (раніше — «Атек», тренер — С. Нахабов). Опісля поїхав на оглядини в юніорську команду «Арсенал Ю-19» (Київ), де тренером був Юрій Бакалов, який нині очолює першу команду «Арсеналу». Бакалов забрав Ткачука в дубль «Арсеналу». Там він провів три роки — із 2006 до 2009 року. 2009-й рій Ткачук провів у дублюючому складі «Оболоні»  (тренер —  С. Конюшенко), де юного футболіста помітив Юрій Максимом і запросив до основної команди «пивоварів», але Ткачук зламав ключицю, витративши багато часу на відновлення. Після цього до «Оболоні» прийшов Ковалець, який, навіть не ознайомившись з ігровими можливостями гравців, розігнав пів команди. Ткачуку необхідно було робити повторну операцію на ключиці — витягувати спицю (весь час Ткачук  грав зі спицею, а гарантії щодо успішної операції ніхто не давав). Тому Юрій Ткачук вирішив грати в обласному чемпіонаті: спершу грав за «Лігу» (Вишневе), потім — «Чайку» (П.П. Борщагівка), а зараз виступає в «Путрівці».  
В чемпіонаті України серед дублерів провів 39 матчів (28 разів вийшов на поле в основному складі).

В команді «Чайка» ти став кращим лівим оборонцем області. Як тобі вдалося здобути це звання?

Це  — моя позиція на футбольному полі, можна сказати, рідна позиція. Тут я відчуваю себе як риба у воді. Можу зіграти також на позиціях правого оборонця, останнього оборонця  і лівого напівоборонця. В «Чайці» я провів всі матчі без замін від початку чемпіонату і до його завершення, отримавши за весь сезон лише одну жовту картку, ще одного разу вдалося забити гол. Чому мене визнали кращим? Навіть не знаю…  Людям зі сторони видніше. Я грав так, як вмію. Робив все, що від мене вимагали, але завдання стати кращим я перед собою не ставив. Завдання було одне:  робити все, що ти можеш і допомогти команді перемогти. Я ніколи не вважав себе кращим за когось, а просто робив свою справу.

— Як ти потрапив до ФК «Путрівка»?

Під час зимового міжсезоння я думав про зміну команди, бо був маленький неприємний інцидент пов'язаний з  «Чайкою». Насправді не хочеться щось погане говорити про цю команду і виносити, як кажуть, «сварку з хати» ...  В «Путрівці» мені запропонували взяти участь в зимових турнірах . Зокрема ми виступили на Меморіалі Макарова. Про мої ігрові здібності було добре відомо президенту клуба Матушевичу і тренеру Вишняку. До речі, з Вишняком ми грали ще в «Оболоні». Згодом я отримав пропозицію від «Путрівки» на участь в обласному чемпіонаті, яку прийняв.

— Як тебе прийняли в новому колективі?

З адаптацією не було жодних проблем. Я не вперше приходжу до нового колективу. Якщо на футбольному полі ти добре виконуєш свої обов’язки — колектив тебе приймає нормально. Крім Вишняка я був обізнаний й з іншими футболістами. Багато з них свого часу виступали на професійному рівні, тому для мене приємно грати разом з ними. Мова про Вишняка, Мазуренка, Антоненка та інших.  Мені є що переймати в них, тому я уважно прислуховуюсь до їхньої критики і зауважень. Взагалі у нас в команді присутній сплав молодості і досвіду, і я вважаю, що це йде нам на користь. Колектив у нас дуже хороший. З «Путрівкою» мені пощастило. Як кажуть, знайшов свою команду. В «Путрівці» мене використовують на позиції лівого напівоборонця. Від мене вимагають  проходити по флангу і подавати до штафного. До речі, у дванадцяти матчах  я віддав вісім гольових передач, двічі відзначився сам. Але ще є над чим працювати. alt

— Зовсім недавно ти виграв свій перший трофей у футболці "Путрівка". Поділися враженнями?

Звичайно, враження лише позитивні. Кубок Васильківщини — перший трофей, але, сподіваюся, не останній, який я виборов з «Путрівкою». Команда виграла по пенальті, хоча повинна були перемагати в основний час. З різних причин ми змарнували багато моментів і було б прикро, якби в підсумку ми програли. Думаю, всі глядачі, які були присутні на матчі, розділять мою точку зору. Раніше я також брав участь у пробиванні післяматчевих пенальті, тому виконання удару в серії одинадцятиметрових мені добре знайомо. Це — «лотерея». Звичайно, я забивав часто, але, пригадується, два рази із «позначки» я вдарив у «молоко».

— Щоб ти порадив гравцеві, який готується виконувати вирішальний пенальті?

Перед тим, як йти до «позначки», треба просто заспокоїтися. Хвилювання, на мою думку, не допоможе… Тому, прямуючи до м’яча, я розумів, що можу вирішити долю Кубка, бо перед моїм ударом гравець «Світанку» свою нагоду змарнував.

— Цікаво, чи не думаєш ти повертатися в професійний футбол?

Звичайно, що думаю. Маю пропозиції від команд першої і другої ліги, але  це команди, які або не виплачують зарплатню, або дурять футболістів. Не розумію навіщо такі команди. У нас в Україні, коли гравцеві виповнилось шістнадцять років він ще молодий для команди професійного рівня, а в двадцять три — вже старий. Всі бачать, що відбувається в професійному футболі. Наразі рівень Київської області вище від рівня Другої ліги і знаходиться на рівні Першої ліги. Підтвердження цьому — зимові турніри, які проводить Київська обласна федерація футболу. Крім таланту і бажання працювати футболістові потрібні агенти. Сподіваюся, мені посміхнеться доля і я повернуся в професійний футбол. Буду працювати, бо іншого виходу немає...

Інтерв'ю вів Павло Добрянський.

Comments:

Обновлено 27.11.2012 01:33
Новые игры Alawar.